Окупація, колаборанти, спротив та визволення. Україна в Другій світовій війні. | WAS Частина 2

0:36 Шанс для націоналістів?
2:02 Чого хочуть німці
4:55 Фактчекінг. Ешелони з чорноземом
5:24 У німецьких мундирах
7:29 Партизани: радянські, українські, польські
9:51 Національна карта
12:15 Рейхстаг, Іводзіма, лінкор Міссурі: всюди українці
13:07 Криваві землі
14:27 WAS рекомендує
Перша частина - krplus.net/bidio/iZyoo3eHeGi1i4I
Наш Patreon: www.patreon.com/was_ua
Разово підтримати можна тут - pay.fondy.eu/s/HKHHGqb (Apple Pay, GooglePay)
5375 4141 3055 0204 Монобанк
4149 6293 1802 4528 Приват
Крипта
0x74d05308bf7a6844b9902e989e9f7dc252800cbd (ETH)
1F94NJCKA7skPbZ61xVaWbWugEULbq2J7V (BTC)

З великоб гордістю буду казати про мого прадіда! Мій прадід зустрів кінець війни у лікарні (отримав поранення під Естонією, йому відірвало частину сідничного м'язу. Хірурги не змогли дістати уламок і він дожив своє життя з цим уламком, постійно кульгаючи...) Повернусь до історії: Була зима 1942 року. Після вдалого штурму позицій ворога бійці червоної армії, разом з моїм прадідом взяли військовополонених. Після допиту одного із них, моєму прадіду сказали вийти за межі табору і розстріляти "фріца". Німець це зрозумів, коли вони вийшли в ліс, німець показав фото своєї родини, їх було 8 чоловік. Мій прадід також був з багатодітної сім'ї, (доречі був сильно віруючою людиною), йому стало боляче і він змилувався над ним. Вистріливши в гору, він сказав йому тікати. Коли він повертався до табору, до нього підійшов офіцер і сказав, що він бачив, як прадід відпустив полоненого, він доповість про це керівництву і його буде чекати трибунал. Прадід думав, що вже все... Коли офіцер зайшов до бліндажу доповідати на прадіда, в бліндаж залетів великокаліберний снаряд і не залишив нікого в живих. Це все було на очах у прадіда. Я вважаю, що це Бог врятував його в ту мить...

Моя прабабуся з села на Чернігівщині розказувала мені в глибокому динистві, що на війну совки зганяли абсолютно всіх і "кривих і косих ", що зганяли навіть підлітків, їй 12ти річній зробили документи ніби їй 16... Та головне що зганяли абсолютно всіх чоловіків. Після війни на все село лишилося 3 каліки і один алкаш... Після жахливих голодоморів, коли совки винищували і вбивали за знайдені колоски, війна просто добила все що можна... По факту ті 3 каліки в селі були батьками для багатьох дітей потім... Мені 5ти річному тоді ці розповіді були травмою... Але з іншого боку після цих розповідей я зненавидів совок і дуже бісився від совкоголових батьків... А зараз мені тільки дуже шкода що от батькам плювати, прабабуся давно померла... Але її будинок - типова українська хата мазанка з глиняною підлогою , її вишивки, ткані килимки, вишиті рушники, старі фото на стіні.... Батькам було пох, мені нічого не розповідали вони, а тому я навіть не можу згадати ім'я своєї прабабусі, не згадаю дорогу до її хати... Я наче знайшов село, але не впевнений.. З батьками не спілкуюся... Живу аж в Одесі, яка катастрофічно зросійщена... І просто так хочеться десь знову побачити і потрогати хату мазанку, глиняний і дерев'яний посуд, вишиті рушники і одяг....

1943-дідусь по мамі був призваний до совєцької армії вісімнадцятирічним юнаком (Північна Буковина).Отримав контузію,служив зенітником.Я була маленькою і пам'ятаю,як він завжди казав:діти , запам'ятайте,що гірше нації,як кацапи,нема.А от двоюрідний дідусь по татовій лінії служив в УПА.За то і відсидів 25 років у Сибіру.Така маленька стисла історія.Про спогади їхні можу книгу написати..Страшні були часи.

Вітаю WAS! Я Беларус мой прадзед быў вывезены ў Нямеччыну на ферму, распавядаў што адносіліся дрэнна але хоць не білі, ён прабыў там з пачатку да канца вайны. Ён шкадаваў родную сястру якая адразу пасля вайны памерла хваляваўся за яе паколькі тая засталася ў акупацыі. Таксама мой пра прадзед быў жаўнерам войска Польскага, і прыймаў удзел у пачатку вайны але потым павярнуўся да хаты і больш зброю ў рукі не браў.

Прадід воював, ніколи не розповідав що було насправді. Коли я був маленький і запитував в нього завжди переходив на іншу тему. А на 9 травня він випивав і просто плакав. Він думав що ніхто не знає, але ці сльози я ніколи не забуду.

історія моєї родини у Волинській різні:
Мій прадід по маминій лінії Микола ще дитиною втратив батька, коли поїхали в поле на оранку. Вони вже закінчували роботу, коли з ближнього проліску виїхали 2 жовніри з карабінами. Микола сховавсі у глибоку борозну, а його батька застрілили впритул. Після цього випадку в Миколи з'явилась набута епілепсія, від якої він страждав до кінця свого життє.

Моя прабабуся казала, що німці ставились до населення краще ніж "совєти", вона була вагітна моєю бабусею, і народжувала в погрібі, там була підпільна родильня, при цьому німецькі солдати знали про ту родильню і запрошували всіх постійно в нормальний роддом, а один старий німець щодня їм приносив свіже молоко.
Ще мій дід розповідав, що як до них червоні прийшли, йому було 5 років, і він у них крав тютюн, і вони його спіймали приставили до дерева, зарядили автомати та збирались стріляти, він розревівся і обпісявся і це побачив хтось з офіцерів підбіг до солдата і зі словами "куда ти рєбьонка" дав по морді солдату, і діда малого відпустили.

Дякую за історію.
Мій дід служив в нквс і воював в другому українскому фронті, потім його дивізію з Донецька відправляли на Закарпаттія проти УПА але через те що вони відмовлялися вбивати повстанців командирів розстріляли, а бійців приговорили до 20 років тюрми, випустили мого діда через 15 років, згодом він помер через проблеми з серцем. Я пишаюся що мій дід навіть будучи в нквс вибрав ґрати, а не вбивати своїх земляків. Тому я ще до війни 2014 ненавидів срср.
Слава Україні

Цікава тема. Мій дід був мобілізований в 1944, встиг повоювати в Прибалтиці, був поранений. Розповідав про чудову тактику совєтів- закидування німців гарматним м'ясом. Поки йдуть, а бачимо нічого не міняється

З гордістю не згадував ніхто... Чорна сторінка історії для нації та для кожного окремого учасника. Мій Прадід одного єдиного разу говорив про війну зі своїм внуком (моїм батьком), коли побачив як той дивився радянський пропагандистський фільм про війну, де якраз показували евакуаційний потяг з пораненими. Тоді прадід трішки розповів як воно було насправді. Фактично сценарій для фільму жахів.

Моїй бабусі було 9 коли закінчилися війна… зараз їй 86,але вона досі пам‘ятає ті роки, які для кожного різні. Мені вона згадувала,як маленькою ховалася під чугунний казан,як стояла за кулеметом,як деякі німці в їхньому селі по-доброму ставилися до родин,як носили дітей на плечах та пригощали солодощами…А прабабуся, по матиринській лінії, до і під час війни народила 12 дітей,котрий з них був мій дідусь. Розповідав,що коли зненацька в хату зайшов німець то одного з дітей (рідного брата мого діда) дуже сильно кинув на дерев‘яне ліжко (тоді воно було без матраца),що у нього з‘явився двухсторонній горб з яким він жив все своє життя. Доречі,на фото прабабуся у свої 40 виглядала вже на всі 80, військовий час залишив слід на обличчі тих людей…

Прадідусь воював в УПА. Через це інформації небагато. Бабуся була тоді дуже малою, а прабабуся не хотіла особливо про це говорити. На прикінці війни був вбитий червоними в лісі за декількасот метрів від власної хати

Дякую за якісний матеріал.
Щодо того як мою сім’ю зачепили ці події, то можу відзначити наступне:
один прадід був страчений гестапо, оскільки був локальним провідником УПА, інший був політ-референтом в УПА, репресований і відправлений в Сибір на каторжні роботи із відкритою раною в грудях, родина не знає місця поховання жодного із них. Бабуся провела дитинство ховаючись, оскільки НКВД вважало її дочкою зрадника і робило облави, щоб вислати в Сибір. Новий будинок нашої родини був розібраний та вкрадений комуністами.
Ціна, яку заплатили українці у боротьбі за незалежну Україну надзвичайно висока.

"Дівчаточка паняночки, не рийте для нас ямочки, бо як скину свої таночки - закопаю ваші ямочки" - це слова із записок які скидували німецькі льотчикі, що літали коли моя Пра Бабуся з іншими дівчатами копали окопи десь при фронті.
А ще: одного разу до неї в дім зайшли німці(чи 5, чи 6 не пам'ятаю). Розповідає: "Не чіпали. (А вона з сестрою напекли хліба). Їли хліб бо на всю хату пах. У домі не ночували ночували у сараї". А один німець - перекладач, йому моя Пра сподобалась. Як вона розповідала, коли німці відступали він їй пропонував з собою поїхати, казав: "Марія у мєня серце боліт, у мєня серце боліт". Бабусю звати Марія, це він так говорив, що вона йому до серця припала. Завтра 17. 10 у моєї Пра Бабусі було б день народження, вона померла у 2012 коли їй було без трьох місяців 93роки.
Пра Дідуся я не знав, він помер коли мене ще й у планах не було, а мамині нотатки з його розповідями зараз не під рукою. Знаю, що він артилерист, командир гармати, контужений на ліве вухо. Має медаль за взяття Берліну і ще багато, але така ситуація - медалей немає тільки документи на них, бо вони були при ньому, а його пограбували і майже всі речі і чемодани з медалями зникли.

Привіт з Волині. Мій прадід був чехом і на момент конфлікту між поляками і українцями йому було майже 40. Часто згадував про ті часи. Розказував, що чехи притримувалися нейтралітету. І зазвичай займалися похованням вбитих, так як їх родичі боялися видати себе й свою національність. В їхньому селі був випадок, що поляки зарізали жінку з дитиною в льосі, бо дізналися що її чоловік в УПА.
А прабабуся по маминій лінії на момент війни була з двома малими дітьми, чоловік на війні, а в їхній новій хаті німецький штаб. Розповідала, що як німці відступали, то залишили все як було, навіть старого коня розуміючи що їй самій треба обробляти землю, щоб прокормити дітей, а прийшли совєти то й того забрали

Страшні часи. Дідусь повернувся з війни без 2 рук з контузією, бабусю забрали в полон до Німеччини, вона змогла повернутись. Коли вона розповідала про все те, як тікала від бомб, скільки подруг під обстрілами померло. Це будо для мене маленької так далеко і незрозуміло. А зараз просто серце кров‘ю обливається і шкода, що ми живемо у війну. Перемоги нам і щастя🙏🏻

Історія мого прадіда. Мені розкузавала мама ,що прадід ніколи не любив говорити про війну, тому ми мало знаємо. Але, ось він розказував що, одного разу вони формували дуже широку ріку, і як форсували , з одного боку стояли стояли німці а з іншого совети, і вони так і переходили ріку, води було вище пояса, тоді мало хто вижив. Ще мій прадід до самої смерті воював, у ві сні. Ще за війни отримав поранення і майже дійшов до Берліна.

Баба розповідала, що німецькі вояки були дуже культурні і порядні, а коли прийшли освободітелі, то гірших голодранців і дикунів світ не бачив!

Прихід радянської влади для моєї родини став дуже болісним періодом, починаючи з "розкуркулення", колективізації та голоду 30х років, закінчуючи відправленням прадіда на фронт на початку 40х. Мій прадід Черній Григорій був мобілізований до штрафного батальйону по причині одруження з донькою "куркуля" і сам вважався куркулем. Однак за свою важку працю на своїй землі та свій добробут він мусив сплатити борг радянській владі кров'ю. Уже на території Польщі потрапив до полону звідки у концтабір. Досі зберігаємо його алюмінієві кружку та ложку з концстабору. Після звільнення закінчив війну уже на території німеччини. Після закінчення війни не отримав жондої нагороди, не вважався ветераном та ніколи до своєї смерті не запрошувався на святкування 9го травня.
Але він такий в родині не один! Його двоюрідний брат, котрого забрали на фронти радянсько-фінської війни у 39му році загинув за тисячі кілометрів від свого дому і на одному зі святкувань 9го травня моя тоді ще юна мама запитала чому на меморіальних дошках та на портретах не згадують їх двоюрідного діда, який загинув у фінляндії, на що їй відповіли дуже просто - "Такої війни не було!"
Ось так молодий чоловік зник з історії у війні якої навіть не було!
Інший прадід був моряком, після ампутації ноги повернувся додому. Зі сторони батька згаю що один прадід також був моряком та повернувся живим, інший загинув під варшавою.

Думаю в кожному роді є по декілька прадідусів та прабабусь, які стали жертвами війни.
Прабабуся розповідала, що німецькі солдати були набагато людянішими ніж савєтські. Ділилися харчами з населенням та не мародерили. Натомість червоноармійці відбирали їжу та домашніх тварин у селян, а коли відступали, то палили цілі села та поля.
Звісно, це не виправдовує нацистів, проте якщо номінувати за кровожерливість - рашиська недоімперія поза конкуренцією.
П.С. як завжди чудове відео! Обов'язково зробіть випуск по 1-й світовій, адже вона зовсім забута.

Моя прабабуся розповідала , як у них в будинку на півночному заході країни , жив німець , давав їм їжу ї т.д , коли пришли інші німці , він її з матірью сховав за пічкою , щоб їх не вивезли до Німеччини

Величезна дяка за якісний історичний контент. Хай квітне український ютуб.

Ця історія не про мою родину а про подію в нашому селі.Це сталося в Миколаєві червоноградського району. Під час війни в нас дуже сильно підтримували воїнів УПА, і один з них хотів одружитися в нашому селі. Про це дізналась Марічка пішла у Буркачі (сусіднє село) і розказала своїй сестрі що в нас буде весілля і будуть Бандерівці. Марічка як і решта в нашому селі підтримувала бандерівці а її сестра Ганна підтримувала комуністів.Пішла Ганна до Берестечка і сказала КДБшникам що в нас в селі буде весілля і буде багато бандерівців. І на самому весіллі прийшли КДБшники і всіх Бандерівців розстріляли, а їх було приблизно 50-100 людей. Марічку потім повісили на вербі в центрі села і її ніхто не знімав.Потім комуністи їй поставили пам'ятник.

Ви молодці!!!
Дякую за україномовний контент🇺🇦❤️🖤🇺🇦

Моя бабуся була у лавах УПА, потрапила у полон з якої її визволили побратими підірвавши стіну в "тюрмі" де їх тримали. До останніх своїх днів розповідала, як вони лежали в полі, а над головами летіли кулі. Була змушена змінити ім'я батька у паспорті, щоб не репресували. Не розповідала про свою історію до часів, як Україна стала незалежною.
Мій прадід сховав пораненого румунського військового, за що отримав заслання до таборів Сибіру. Це трапилося, коли моя прабабуся була вагітною. Його звільнили за "зразкову" поведінку, але наказали жити за декілька сотень кілометрів від родини. Звісно цей наказ він порушив і коли пішки прийшов додому його там вже чекали НКВСівці. Вдруге він відсидів майже 20 років.
Цікаво чому я так ненавиджу совок і вважаю свою русофобію недостатньою?

Слава Україні!

Мій прадід був дуже заможним фермером (“куркулем"). У 1939 році у Західну Україну прийшли "визволителі". Його одразу "визволили" від нерухомого і рухомого майна ("розкуркулили"). Відносини з новою владою на селі не склалися, тому мого прадіда з родиною зібралися відправляти на Сибір. Але слава Богу, почалося німецьке вторгнення. Село окупували угорські підрозділи. У 1944 році знову прийшли "визволителі" і почали мобілізацію місцевого населення. Прадід не збирався воювати за ненависну радянську владу, яка його пограбувала. Але в УПА теж не пішов. До 50-х років він зник. Про його перебування не знав ніхто. Ніхто, крім прабаби. Вона носила йому їсти в землянку.

Дякую за історичний екскурс, в ютубі мало інтерактивного контенту українською про другу світову

Мій дід був командиром артилерійської батареї. Дійшов до Берліна. Дід плювався на Жукова - це те, що я запам'ятав найкраще. Дід помер у 2000-му....

Мої дід та баба по матері народились в 1952. Прадіди померли ще до мого народження. Бабусин батько воював за совітів(він з Вінниччини). Батько дідуся(з Буковини) був ще юнаком. Його одразу після окупації забрали румуни на примусові роботи. Прабабусю застав. Вона більше не про війну розповідала а про післявоєнний голод. Від тих історій дрож по всьому тілу була. Наприклад мати яка вбила помираючу дитину щоб нагодувати інших своїх дітей

Про родину...мій дід, по лінії матері, був підлітком репресований на Соловки ( Антонвська війна з червоним террором ,тамбовська область 1924-1927) , з сім'ї 7 чоловік, вижив тільки він ,та його брат. Як почалася 2 світова, вже в СРСР, в 1941, його відправили на фронт- те що він розповідав,то фрагменти фільму жахів, кляв владу СРСР, сталіна називав "подонком та бандитом", розказував що до 1943 року , "Червона армія" весь час відступала, він був 3 рази поранений ,дойшов до Берлину , і був один з тих хто кидав знамена військ Вермахту у Москві ! На додачу ,завжди говорив, якщо б США не допомагали, СРСР би не зміг виграти війну, бо нічого не було, поки не появилися американські вантажівки- Студебекери , тушонка, одежа та зброя ,весь час вони тільки відступали кидаючи технику ! Завжди говорив, війну СРСР виграв, закидавши німців трупами своїх солдат !, Враховуючи втрати 18/122 солдат СРСР , то він абсолютно правий !

Моя бабуся 24го року народження і німці коли пришли на Житомирщину, забрали її на примусові роботи, їй тоді було 17. З її слів, їх привезли в "Гляйвіц" як вона сказала, але це мабуть польське місто Гливиці, а німецькою здається буде Глайвіц. Там працювала на якійсь фабриці чи заводі і втратила шматочок вказівного пальця, дистальної фаланги, на якомусь верстаті чи пресі. Також їй трохи пощастило, вона підпрацьовувала ще в німки чи польки по дому, типу прибиральниці, за це отримувала купони на товари, а потім за роботу навіть якісь кошти. Не пам'ятаю звідки ті кошти, але коли їх звільнили і мали їхати додому, то гроші везти чи не можна було чи не мало сенсу і вони їх там на місці витрачали на різні речі. Навіть була історія, в їхньому же потязі, вбили двох дівчат і пограбували, коли ті повертались з тих примусових робіт додому. А далі все життя в колгоспі, домашнє хозяйство і сім'я. До цього дитиною пережила голодомор 32-33-х, де в неї померла молодша сестра і вже дитиною, прийшлось працювати в місті, матір її відправила туди до родички чи знайомої на тій роботі, щоб там отримувала їжу за роботу(точно не пам'таю яка робота, здається який с/г завод). Ось така доля. Доречі, бабусі 98 і ще жива.
А діда в живих не застав, знаю лише, що він воював і дійшов до Праги, де був поранений і після цього війна для нього закінчилась. Навіть не уявляю, який для нього був жах та війна, бо він не міг навіть півня зарубати, це бабуся робила. Хоча він був досить суворим і не сказати, що був якимось м'ягким на характер. Але можливо це вже наслідки війни і через побачене там, все може бути...

Історія моєї бабусі про партизанів, яку та боялась розповісти аж до глибокої старості.
«Вище нашої хати на березі жив один чоловік. Він був дуже старий і нежонатий. У 1950 прийшла одна дівчина з села, і попросила маму побути у нас пару днів. Мама спочатку не хотіла, але потім погодилась. На другий день до нас прийшло три чоловіки, поговорили з мамою і залишились. То були борці за Україну. Вони щось печатали на машинці, ввечері кудись ходили. А потім з мамою стали говорити, що хочуть викопати бункер від хати, аж у береги. Мама стала плакати і просити, щоб у нас це не робили. Тоді вони сказали: «не переживай, ми скоро підем від вас». Деколи вони заходили, але довго не затримувались. А зв’язковим у них був наш сусід.
А осінню ми прийшли додому, а двері наші зірвані, хата відкрита, так що ми боялись заходити. В хаті все перевернуто. Я згадала, що коли вони писали, була промокашка канцелярська з дерев’яним верхом. Я її взяла, у відро накидала всяких тряпок і пішла на річку, ніби прати. Найперше обдивилась кругом, тоді витягла тряпки, у які завила промокашку, витягла великий камінь і приклала ним річ, яка могла б нам зашкодити. Набрала води, і пішла додому, ніби нічого не сталось. А ввечері зайшли хлопці і сказали: «Не бійтесь, у них на вас нічого не має», і швидко пішли. В селі почали вивозити в Сибір тих, хто причетний. Ранком я сиджу у вікні і бачу: ідуть до нас через річку. Мама аж побіліла. Прийшли солдати і старшини, і стали всюди копати траншеї. У нас нічого не знайшли. Маму допитували, кричали і били. Я сиділа на печі і читала вірш про партизанів. На мене дуже голосно кричали і пускали собаку. До хати зайшов якись старший. Я дуже плакала і показала книжку про партизанів. Він сказав усів «отставить» і вони пішли.
Потім ми хотіли відвести корову до старого сусіда. Але раптом почули вибух в його стороні. Всі облавці побігли туди. Там знайшли бандерівців, які підірвались, щоб не датись живими.
Сусіда зразу забрали у тюрму і відсидів він 25 років. Нас мали вивезти у Сибір, але залишили, бо нічого не знайшли. У всіх справах казали, що це сусід видав і йому заплатили великі гроші. Але зараз вже немає нікого в живих, щоб підтвердити це. До нас у село приїжджали люди, питались подробиці, але всі боялись розказувати. Мене заказали нічого не розказувати, і я мовчала, як партизан. Навіть своїм дітям тільки недавно розказала.»

Як на мене в цьому відео занадто слабо розкрита тема Українців в РСЧА,при тому,що там нас було 7 мілліонів,набагато більше,ніж в УПА і коллаборантів,найкращий танкіст-Українець,найкращий пілот винищувач-Українець,партизан за голову якого пропонували найвищу нагороду-Українець,і в процентах більше Українців отримало нагороди,ніж россіян.

Друга світова війна надзвичайно болісно вплинула на мою родину. Один прадід був мобілізований до Червоної армії влітку 1941, пройшов чимало кривавих битв, але в 1944 році у Румунії загинув під час ворожого артобстрілу - осколок потрапив у скроню. Інший же прадід належав до ОУН, пройшов геть усю війну, але загинув у 1946 році, швидше всього, від рук енкеведистів. А моя бабуся згадувала таке. У 1941-1942 роках у нашому селі на Київщині (нині Бучанський район) німці приязно ставилися до місцевого населення, розказувала, як їй та ще кільком одноліткам ті часто давали дуже смачні цукерки. Взимку 1941 року моїй бабусі, тоді ще малій, треба було зробити дуже важливу операцію на нозі, без такої операції вона би не змогла ходити. Її мати взяла її з собою на руки та пішла до Києва (а це десь 60 км). Їм вдалося дістатися туди, і в Києві мою бабусю прооперував німецький хірург, хоча німці, в принципі, усвідомлювали, що її батько був мобілізований до Червоної армії. Так вона змогла ходити й жити нормальним життям.
Але в 1943 році в нашому в селі кілька місяців простягалася лінія фронту: з однієї сторони річки - червоні, з іншої в сусідньому селі - німці. Одного разу в нашу хату прийшли кілька червоноармійців і наказали прабабусі приготувати їм млинці. Вона розтопила піч і взялася готувати. Однак згодом до хати прибіг сусід по вулиці і сказав, що, мовляв, вони геть здуріли, німець із артилерії село криє, а з димника шурує дим. Прабабуся все кинула, взяла малу і вони пішли в погріб, хоча червоноармійці були не дуже задоволені тим, що зостануться без млинців, вони продовжили сидіти в хаті, швидше всього пили оковиту. Як тільки прабабуся і бабуся зайшли до погреба в хату одразу ж прилетів снаряд та вбив усіх червоних. Таким чином, прабабуся лишилася без даху над головою із малою дитиною та без годувальника. Вони поневірялися досить тривалий час, але все ж пройшли це випробування.
Згадуючи, що в день написання цього коментаря день народження моєї вже покійної бабусі, я думаю, в принципі, добре, що вона не бачила в.і.й.н.и. 2022 року, яка для мого краю, насправді, стала куди гіршою, ніж ДСВ, бо її серце просто би не витримало такого і вона би померла, не знаючи, що чекає на її сім'ю. Село, в якому жив і працював тривалий час мій батько, російські "визволітєлі" просто зрівняли з землею, а більшість чоловіків (село невеличке, може десь 500-600 населення) вивезли та доля переважної частини з них до сих пір невідома. Отак історія повторюється і знову Україна стала "кривавою землею".

Так ця війна теж торкнулася моєї родини мої дядьки теж воювали на боці радянського союзу і слава Богу повернулися живими до дому .А під час німецької окупації в мене в будинку проживали німецькі офіцери .Бабуся розповідала що вони до них ставилися зневажливо поверхнево так сказати ми для них були лише прислугою.

У моїй сім‘ї жоден з чоловіків не повернувся додому живим. Прабабусі лишилися самі із дітьми на руках в окупації.

Батько мені розказував про свого діда який був артилеристом. В їхню батарею прилетів снаряд щей прямо в БК, всі загинули окрім діда, йому сильно перебило ногу. Стікаючи кров’ю він тільки встиг пережати рану рукою і втратив свідомість, його підібрали вже тоді коли мертвих забирали. Дід дожив до 90-та років

Дякую за цікаве відео, все як завжди на висоті.
Свого прадіда, який пройшов блокаду Ленінграда, в живих не застав. Але з розповідей бабусі стає зрозуміло, що про війну він взагалі майже ніколи не говорив. Після блокади йому надали квартиру в місті (колишньому солдату штрабата), але після деблокади він покинув місто і ніколи до нього не повертався. А за квартиру ми дізналися через кілька років після його смерті.

в моїй сім'ї і зі сторони тати, і зі сторони мами брали участь мої предки в 2 Світовій війні. але найбільше мені запам'яталася історії моєї прабабусі, яку вивезли до праці до Німеччини. зі слів моєї бабусі , прабабуся була гарна і освічена людина. вміла спілкуватися німецькою. її забрала якась богата родина, щоб та займалася дітьми і домогосподарством. Але Шура ( Олександра, так звали мою прабабусю), дуже сумувала за рідним селом і слухала нишкосм радіо радянське. І ось , якось , її за цим дійством спіймала хазяйка і запитала : тобі що, так погано у нас ? у тебе все є. і одежа, і годують тебе і лікують. Коли вона сказала , що повертається додому , то хазяїни не хотіли її відпускати, там вона їм подобалася. Але Шура повернулася до села , де з неї знущалися, обзивали її різними словами , казали що вона проститутка. Моя прабабуся померла від раку шлунку в віці 38 років.

Каральні акції армії крайової на Волині і Галичині теж цілком можуть кваліфікуватись як акт геноциду українців. Так що шукати більш виннішого в цій трагедії яка відбулась на Волині - марна справа

Мого діда якому щойно виповнилося 18 років в 1944 червоні "визволителі" як тільки прийшли в їх село відразу мобілізували. Навчання тривало 3 дні, дали форму та показали як стріляти та перезаряджати гвинтівку і відразу кинули на передову. Через 2 тижні дід отримав поранення і його відправили в госпіталь.

Знаю одне, що перша, що друга світова війна була на Українських землях. І тепер знову йде різня на нашу державу 😘🇺🇦💛💙

Розкажу історію мого дідуся. Він народився 1933року на Тернопільщині. Він не багато розповідав про війну, але пам'ятаю як він казав що німці добре до них відносилися. Завжди давали шоколадки і були дуже хорошими. А ось про червону армію він відгукувався дуже погано, казав що було страшно і що вони погано ставилися до селян.
Ще одна історія моєї прабабусі, яка жила також на Тернопільщині. Одного разу вона вийшла на вулицю і побачила якийсь дивний предмет, їй стало цікаво що це, вона підійшла, взяла його в руки і їй відірвало руку. Напевно це був снаряд. Її лель врятували. Щодо німців вона також відгукувалась позитивно, казала що вони були добрими до людей, а про червону армію казала що вони грабували людей і ставились дуже погано.
*я розумію що і одні і інші були окупантами, але це історії моєї родини.

Моя бабуся 1937 року народження ( Оріхів, Запорізька область) розповідала, що німці не чіпали цивільних, деякі ходили по хатах і забирали хліб, а деякі навпаки роздавали цукерки. Один із німців посадив її на руки і грався з нею, пригощав цукерками. Її батько, служив в червоній армії, був ранений на фронті, вона його раз відвідала а лікарні з мамою. Говорила, що лікарні були переповнені, поранені лежали на "розкладушках" в коридорах. Звідти його знову забрали на фронт і після того він вже не повернувся. В воєнні часи їжі майже не було, а прабабуся посилала дітей на базар, діти ходили по базару збирали з землі голови з тюльки. Ще розповідала, що їли якісь ліпеники із трави. Всі діти з її сім'ї - брати і сестри моєї бабці - лежали в лікарні, бо пухли від голоду. Інша бабуся пам'ятає тільки те, як ховалися у погребі. Дідусь ніколи нічого не розповідав, і уникав цієї теми. Йому було 12 років на початку війни...

Красно дякуємо за згадку 🎉

Тут дехто в коментарях сказав що забагато сказано про УПА та мало про червону армію в якій було багато українських хлопців, це правда і пам'ятати їх варто бо захищали свій дім, але не боролись за незалежність України, кричати діди воювали це хрінь на яку моляться московити. Мої 2 прадіди загинули в 44 році в лавах червоної армії проживши на фронті не більше двох тижнів. Дід почав війну в лавах польської армії, після поразки повернувся додому, потім попав у полон до німців і провів всю війну в шахтах Німеччини, після бомбардувань союзниками об'єкту де находився вижив лише він і ще один чоловік з України з яким вони двоє йшли додому через всю країну, але той загинув по дорозі під час бомбардування міста через яке йшли. Коли повернувся додому то взнав що його дівчину відправили в Сибір за зв'язки з УПА ( брат був воїном УПА, загинув у бою з комісарами). Дід вирушає в Сибір на пошуки нареченої. Находить. Бабці дали 15 років, якщо не помиляюсь. Повернулись в Україну в 63-му. Згадували що люди за той час сильно помінялись, стали затурканими та заляканими.

Дякуємо за вашу роботу, за такі актуальні теми зараз! Дякую кожному захиснику та захисниці, що можу дивитися це відео!

брат моєї баби був в УПА , його спіймали і стратили совєти,а бабу і всю її сімю на 15 років відправили в Сибір.

Знаю що один прадід на міні підірвався і втратив ногу, а одна прабабуся була польовою лікаркою.
У бабусі було багато медалей, але до них, окрім якоїсь однієї, вона ставилася просто як до бряскалець, одне з яких вона навіть подарувала малому мені, а я загубив. Отак.

У моєї прабабусі в хаті жили німці і вони їй(дитині) давали шоколад і відносились нормально. А от по татовій лінії прадід був розстріляний совєтами в 1933 при колективізації, в сім'ї залишилось 3 дитини і один з них помер під час війни

Дякую вам дуже. Навчаюсь на історичному і з такою цікавістю слухаю ваші відео. Знайшла скарб❤

Прадід Марк Міщанинець в перші дні вторгнення гітлерівців до СРСР загинув на Білоруському кордоні, другого прадіда Петра Пітухова з окупованого Херсону (як і зараз) пішки відправили до бауера в Німеччинину, там він працював на фермі, два рази тікав, але його повертали, коли полон закінчився, він взявши інструменти, що були на фермі бауера, пішки повернувся до Херсону, відкрив свою кузню і виготовляв інструменти для всього херсонського краю, їхали до нього із сусідніх областей, був інженером самоучкою, але чудово розумів хімію і самотужки виготовляв гірбіциди, які випробовував на своему селекційному саду. Більшість його інструментів та розробок залишилися і посьогодні та використовуються мною, такі як механічне габло для зняття груш, абрикосі та яблук з верхівки дерев, паяльні лампи, клепані відра та багато іншого. На місці його кузні та хати стоїть агропідприємство, засноване його внуком. Петро Пітухов мав 3 класи освіти.

Дякую за якісний матеріал.
Ви створюєте чудові відео

Мого прадіда 37 років уродженця Тернопільщини совєти мобілізували в 1941 після того вважався прапавшим безвісти, навіть в документах не значився що був мобілізований. Лиш в 2020 році через німецькі архіви вдалось дізнатись що він в липні 1941 року попав в полон на Львівщині в м. Золочів. Після того в грудні 1941 року попав в сумнозвіний Stalag VI / A 326 Hemer Germany. Де і помер через 2 місяці, офіційна причина серцева недостатність. В німецьких документах зазначено навіть ряд і могила де похований, але Німечина в 50 роках там все зрівняла із землею і зробила меморіал.

Ех, чекаю того момента, коли з'являться відео про нашу війну і як росія програла 🥰☺️ але до цього ще треба дожити...))

Щодо другої Світової то її пам'ятає наш дім. Ще до цієї війни мій предок збудував на той момент немалий будинок з декількома кімнатами. Вже потім мій дід ррзповідав що за часів війни у цій будівлі "відпочивали" німецькі офіцери і переховувались партизани)
Ще у нашому селищі велика к-ть джерел, і одне з них спадає зі скали, там висота приблизно у 4 поверхи. Знизу розташовані покриті мохом залишки величезної залізної посудини. От у нас в селі є щось типу легенди, ніби під час другої Світової ті залишки були ванною, а мились там німці.
Була також історія моєї прапрабабусі [по татовій лінії] яка колись у себе в домі заховала партизана, за яким гнались червоні, це був хлопчина років 18... Коли ті гниди пішли геть, партизан подякував і пішов собі. Наступного ранку бабуся знайшла його на дереві. Повішаним....

Мій дядько 17-ти років, молодим юнаком з Галичини був реквізований до ЧА в наступі. Загинув невідомо коли та невідомо де при наступі. Опісля його Батьківщина була замордована "визволителями". Тому зараз немає і дещиці "виправданням"!

Розповім і про своїх прадіда та прабабусю. Здається, їм було 17-23 роки (я точно не знаю), коли їх обох забрали в Німеччину на ті роботи, але над дідом та сім'я, в яку він попав в ролі раба, дуже знущались, били, заставляли працювати понаднормово та все в цьому дусі... дуже дуже тяжко йому там було. А прабабусі повезло, вона потрапила в дуже хорошу сім'ю, де вона хоч теж працювала але над нею не знущались, підтримували, а після закінчення війни вони ще листувались з тією німецькою родиною якийсь час... на щастя прадід і прабабуся змогли повернутись додому, живі та створили сім'ю.

Моя прабабуся розказвувала, що коли прийшли німці, вони були добрі, один із них навіть жив у неї, вона йому готувала, а він за це приносив солодощі дітям, мило, і навіть одяг, бавився з дітьми. Коли ж прийшли більшовики вони забрали весь бідон з молоком, і всю їжу (мій прадід працював в молочарні), сім'ї прийшлось один-два дні поголодати.
Ще одна історія: коли німці вже почали відступати від міста, вони робили собі такі проходи, щоб швидко можна було втікти танками, і під цей прохід попала хата моєї прабабусі, німці сповістили прабабцю, що вони хату зруйнують, намалювали хрест на даху і з літака розбомбили, слава богу, у прабабусі були знайомі які віддали на постійне проживання.

Дякую за якісне відео, як завжди! Давно вас дивлюсь і дуже тішусь, як зараз побільшало підписників та патронів каналу. Успіхів!

Вітання з Луцька)
В мого прадіда брат загинув у 19.
У Смоленську в 1941 році отримав поранення і помер у госпіталі
Є похоронка та номер поховання
Але до цієї пори так і не відвідали могилу

в мене був пра пра дідусь який воював в СС Галичина

Цікаво, а звідки ж взявся міф про те, що німецькі нацисти (фашисти-дещо не вірний термін) вивозили український чорнозем? Я пам'ятаю з дитинства, що про це дуже багато говорили дорослі і в школі також розповідали🤔

Моя прабабуся розповідала як вони давали їсти єврейці. Вона зимою приходила до неї з гнилими руками, що стали такими від холоду. В один момент вона перестала з'являтися, скоріше за все вона померла від холоду.

Ви найкращі, як завжди! Озвучка, музика, подача матеріалу!

Хороша книга, прочитав її років 5 тому.
Завдяки їй пояснив для себе деякі нюанси нашої історії.

Брат моєї прабаби був у битві під Бродами. На боці дивізії "Галичина" Потрапив у радянський полон, надіслав додому кілька листів. Після того, нічого про нього не відомо, зник безвісти. Наша родина намагалась знайти якусь інформацію про нього, але...

Мій дід воював на Північно-Західному фронті, хоч сам він, здається ніяким чином до медицини відношення не мав, та поставили його помічником фельдшера у роті, розказув як витягав поранених хлопців. Взагалі дуже багато історій було, шкода, що тоді записати на відео чи аудіо змоги не мав, а зі спогадів мало що лишилось...Закінчилась війна для нього з пораненням - мінометна міна прилетіла поруч, й йому посікло ноги. Пам’ятаю, як він розказував, що думав, що їх перебило і він вже без ніг... Якісь уламки з ніг так і не витягнули, аж в 2000х видаляли останні😬 Коли він помирав у віці 89 років, то згадував війну, настільки сильні то були для нього спогади...

Мій дідусь востаннє бачив свого батька в 2 роки. Він не повернувся з війни. А бабусі всі однолітки заздрили, адже її тато повернувся, але з контузією та без кістки в черепі. Так так, у нього була вмятина на голові заросла шкірою під якою просто пульсував мозок. До речі, він захищав Дніпро , незважаючи на те, що був трактористом, а людей ,які працювали на землі , не можна було брати на фронт. Сумніваюся , що він був добре озброєний.

Дякуємо! Вінниця дивиться!

Щиро вдячний за вашу працю. Будьте всі здорові. Щасливо.

Дуже цікаво, дякую велике!

Дякую за такий цікавий випуск! Ваш контент один із найякісніших в українському KRplus!

Хочеться побачити відео про те як, Україна брала участь у Наполеонівський війні 1812-1814 рр. або про участь Українців у Першій світовій.
P.S чесно кажучи,я хочу побачити більше про участь у Наполеонівський битві,тому,що там брали участь як і українці в РІА,так і козацькі полки з ополченням.

Діда забрали німці в концентраційний лагерь у 1942. Після війни він повернувся до дому на Житомирщину пішки. Розповідав, що голодував у концлагері, німці не давали їсти та били часто.

Корисний випуск. Спасибі ❤️

Дякую Вам за працю та цікаве відео.

Прабабуся, яка цього тижня буде святкувати своїх 91 часто згадує, що німці були добріші ніж росіяни. Пам'ятає, як до них приходив російський солдат, який хотів штовхнути її тата у річку і забрати дорогий годинник з руки. Єдина причина, чому він цього не зробив - діти прибігли і почали заступатись за тата

Декілька слів підтримки та подяка, щоб ютуб просував це відео! Дякую!

Пам'ятаю, моя бабуся по мамі, вона була дитиною в роки 2 світової, розповідала, як вона в німців під час окупації виклянчувала їжу. Вона пробиралася в дірках в основі паркану, а німці на неї дивилися згори. І віддавали їй недоїдки, кидаючи просто перед нею в багнюку. Вона ті недоїдки приносила додому. І з них її мама для всієї сім'ї готувала якусь баланду, щоби не померти з голоду...

Дякую автору за працю.

Дякую Автору за цікаві корисні матеріали!

Дякуємо!💙💛

дякую! дуже крута подача матеріалу!

Дякую за відео 👍🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Дякую за вашу працю, ви мій улюблений історичний канал❤️

Дякую за творчість! Бажаю автору успіхів та розвитку.
Люди робіть коментарі під кожним українським відео та лайкайте інші коменти, щоб підвищити просування українського контенту! )) .

Дуже цікава тема, давно шукав подібні відео, продовжуй в такому ж дусі !!!

Дякую, як завжди -дуже цікаво!

Лайк вам і окрема подяка за просування інших українських авторів.

Як завжди чудовий контент!

Дякую. Дуже якісний контент

Дякую за відео. Дякую за історію.

Прадід ніколи не розповідав дітям та внукам про свій бойовий досвід, лише що був в полоні і отримав пулю під серце, з якою прожив потім ще 60 років. Пізніше з документів потім виявилося що на початку війни їх частина два тижні боронила Ригу, вони попали в оточення і з 1941 по 1944 прадід був у полоні в концтаборах

Класне відео, як і решта) успіхів!

Дякую за цікаве відео!

Дякую за, як завжди, стисле але інформативне відео. Один мій прадід киянин отримав важке поранення голови, ще на початку війни, але вижив і навіть викладав балістику в Київській Академії Оборони після війни, але у зв'язку з сильними мігренями і сомнамбулізмом пов'язаними з травмою покінчив із собою на прикінці 50-х... Ось такі наслідки кривавої війни. А інший прадід росіянин розробив самонадувний човен для пілотів, що катапультувалися над водами Балтійського холодного моря, це давало час катапультованому щоб не так швидко замерзнути насмерть, за це отримав орден "червоної зірки"

Дякую за роботу